- година спілкування, присвячена життю та діяльності видатного сина українського народу Тараса Шевченка за темою «Володар царства національного духу й культури»;

- учителями української мови та літератури, історії проведено заходи:

- турнір ораторів «Нам треба голосу Тараса!»;

- театральна вистава за творами Т.Г. Шевченка;

- виховний захід «Т.Г.Шевченко в есеїстиці та поезії Євгена

Маланюка»;

- літературний журнал «Україна у картинах Кобзаря»;

- написання творів – описів пам’ятника Кобзареві у Каневі

Харкові);

- проведено роботу лекторських груп «Т.Г. Шевченко – це слава і

гордість українського народу»;

- проведено конкурс декламаторів поезій Т. Шевченка

«Шевченківське слово вічно живе у наших серцях»;

- проведено конкурс на кращий кросворд про Т. Шевченка»;

- переглянуто кінофільм «Заповіт».

Проведено конкурс плакатів,стіннівок

до дня народження Т.Г.Шевченка

"Моя стежка до Кобзаря"

Поетична година «Творчість Тараса Шевченка очима дітей»

проведена завідувачем бібліотеки Осадчою Л.Є.

з учнями 8,10 класів

Літературна година

«Вислови відомих людей,народні прислів’я та приказки про Тараса Шевченка. Афоризми, крилаті вислови Т.Г.Шевченка»

проведена завідувачем бібліотеки Осадчою Л.Є.

Година спілкування,

присвячена життю та діяльності видатного сина українського народу Тараса Шевченка за темою «Володар царства національного духу й культури»

проведена завідувачем бібліотеки Осадчою Л.Є. з учнями 6,8,10 класів

Літературна вікторина життя і творчості Тараса Шевченка «Чи знаємо ми Шевченка?» проведена завідувачем бібліотеки Осадчою Л.Є. та вчителем української мови та літератури Приходько В.В. з учнями 8,10 класів

Конкурс пісні на слова Т.Г.Шевченка

"Бандуристе,орле сизий"

Заспіівай українську пісню.

Іду з дитинства до Тараса.

Ми чуємо тебе,Тарасе,крізь століття.

Віртуальна картинна галерея,присвячена

дню народження Т.Г.Шевченка

Конкурс декламаторів поезії Тараса Шевченка

"Шевченкове слово вічно живе у наших серцях"

Конкурс декламаторів

Робота переможця конкурсу малюнків

Зозулі Євгена,7-А клас

Робота лекторських груп

"Т.Г.Шевченко-це слава і гордість українського народу".

Літературно-музична композиція

"Галерея мистецьких творів Тараса Шевченка"

проведено вчителем української мови та літератури Приходько В.В.

Він був сином мужика і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи

професорам і книжним вченим.

(І. Франко).

Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого,
У Всесвіт віршів і поем.
І в дощ, і в сніг карбую кроки,
І чую, дивлячись в блакить:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Щоб розбудить всіх тих, хто спить

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов’язано з Україною. Україна – це Шевченко. Шевченко – це Україна. У ньому наша історія, наша мрія, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки-України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України.

Ім’я великого Кобзаря ми часто згадуємо й будемо згадувати, бо він подарував нам безцінний скарб. Цей скарб – його чудові твори, в яких струменить любов до Батьківщини та турбота про її майбутнє.

Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу. Свого часу письменник Степан Васильченко писав про Кобзаря: "Житя нашого поета таке дивне,що слухаючи про нього,можна б було сказати,що це легенда".

Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ.

Тарас Шевченко…

Кріпацькій син, поетичний геній, наділений талантом художника і мужністю борця. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та не зуміла перетворити золота його душі у ржу, а його любові до людей – у ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла творчих втіх, що б’ють із здорового джерела життя.

Відомо, що поезія й живопис тісно пов’язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим.

А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що

«Малярство – це німа поезія,

а поезія – промовисте малярство».

Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета не було поодиноким випадком. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким затісно в межах одного виду мистецтва. Згадаймо таких багатогранних особистостей, як Вергилій, Данте, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Й.-В. Ґете,В. Гюго, В. Жуковський, О. Пушкін, М. Лермонтов, П. Тична…

В історії світової культури Т.Г.Шевченко посідає особливе місце. Природа щиро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника та музиканта, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого «Я». У Шевченкові поєднувалися і водночас боролися поет і художник.

Ось що пише у своєму щоденнику він сам:

«Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того, чтобы изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не платил и которые, несмотря на всемогущее запрещение, я все-таки втихомолку кропаю. И даже подумываю иногда о тиснении (разумеется, под другим именем) этих плаксивых, тощих детей своих. Право, странное это неугомонное призвание» (Дневник, 01 июля 1857 год).

Художній хист прокинувся у Тараса Григоровича дуже рано – ще в дитинстві. Цей талант привів його до Академії мистецтв, рятував у найтяжчі хвилини життя од відчаю і розпуки.

Поетична спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна – близько 1200 робіт (олійних картин,сепій, акварелей, офортів, малюнків). Сама вже кількість цих творів свідчить, що малярству Шевченко приділяв велику увагу. Однак за життя поета жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як художника. Які ж причини цього?

Мистецька спадщина Кобзаря тривалий час знаходилась у приватних колекціях і була не доступною для масового глядача. Люди,до яких потрапили роботи художника,часто не уявляли їхньої цінності. Недооцінка малярських творів Шевченка зумовлювалася ще й тим, що він писав невеликі полотна (найбільше – «Катерина»), а твори малих розмірів. До того ж Шевченко був більш графік, ніж живописець. Критики недооцінювали графіку й були переконані, що обставини життя та поезія перешкодили Шевченкові стати великим живописцем. Згадаймо, як починався шлях Тараса-живописця.

Це відбулося в Петербурзі, куди вісімнадцятилітній Тарас переїхав разом із двором свого кріпосника Енгельгардта. Помітивши неабиякий художницький хист у свого козачка і зваживши на невідступні його прохання, пан законтрактував на чотири роки майстрові живописного цеху, декоратору з внутрішнього розпису палаців і театрів В. Ширяєву.

Завдяки сумлінному навчанню і таланту Тарас швидко оволодів ремеслом і перевершив у майстерності свого вчителя. Під час одного з живописних «сеансів» у Літньому саду він зустрів Івана Максимовича Сошенка. Цьому бідному студентові Академії мистецтв належить честь відкриття «діаманта в кожусі», як назвав Тараса Карл Брюллов. Від часу знайомства з Сошенком (1835 рік) до викупу із кріпацтва минуло довгих три роки. Протягом цього часу Іван Максимович ділив з Тарасом і останній шматок хліба, і останню копійчину.

Сошенко допомагав своєму другові оволодівати таємницями живопису, давав йому гравюри для копіювання, папір, олівці. Саме він через В. І. Григоровича, який був тоді секретарем Товариства заохочення художників, одержав для кріпака Шевченка дозвіл відвідувати навчальні класи товариства.

Про цей період творчості дають уявлення рисунки, створені на історичні та міфологічні сюжети : «Смерть Лукреції», «Олександр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу», «Смерть Віргінії».

Завдяки допомозі видатних діячів української та російської культур Карла Брюллова, В. Жуковського, О.Г.Венеціанова, В.І.Григоровича, Є.П.Гребінки Тарас здобув довгоочікувану волю, але при цьому не мав ніяких засобів для існування. На допомогу знов прийшли друзі. Вони оточили його піклуванням, підтримали матеріально, подбали про те, щоб він навчався в Академії.

Після звільнення з кріпацтва Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Він постійно користувався його бібліотекою. Майстернею, а 1839 року навіть мешкав у його квартирі.

Навесні 1839 року за успіхи у виконанні рисунків Рада Академії нагородила Тараса срібною медаллю ІІ ступеня. Наступного року за першу живописну спробу – картину «Хлопець-жебрак, що дає хліб собаці» (не збереглася) Шевченка вдруге нагородили срібною медаллю, а за картину «Циганка-ворожка» – втретє.

«Циганка-ворожка»(1841р.)

Це полотно хтось придбав. Подальша доля його не відома – зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою.

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: вона дуже уважно і зі страхом вслухається у слова ворожки. Постать циганки видно до половини – вона стоїть за невисокою кам’яною стіною, можливо, огорожею панського саду. На плечах – смугасте рядно, на спині – напівголе дитинча. Ворожка розглядає дівочу руку. Біля ніг дівчини, пильно дивлячись на циганку з циганчам, завмер собака.

На картині «Циганка-ворожка» змальована сцена з народного життя. Чимало інших полотен теж були присвячені простим людям. Це, очевидно, й стало причиною того, що Шевченкові жодного разу не присуджувалася срібна медаль І ступеня, бо сюжети з повсякдення народу вважалися «низькими», не гідними високого мистецтва. А не одержавши срібної медалі І ступеня, художник не мав права братися за виконання програми на золоту медаль, яка давала змогу й засоби продовжити освіту за кордоном. Але хіба міг Шевченко – автор «Кобзаря» – писати далекі від реального життя картини?

Олійний автопортрет Тараса Шевченка 1840-1841 рр.Картина овальної форми. На портреті – надзвичайно витончене, інтелігентне, одухотворене обличчя юнака, що повернув голову в бік глядача. Темне вбрання контрастує з інтелектуальною блідістю лиця. Високе, красиве чоло, проникливий погляд глибоких очей спрямований на глядача і водночас заглиблений у себе. Це надає образові таємничості й романтичності.

Створений портрет в академічній майстерні художника Пономарьова, де поет перебував під час хвороби наприкінці 1838 – початку 1840-х років. Працював Тарас над «Автопортретом» у січні-лютому, коли почав видужувати. «Автопортрет» був власністю журналу «Русская старина». З 1905 року він знаходився в Московському історичному музеї, звідки в 1930 році переданий у Харківський інститут Тараса Шевченка. Нині зберігається в Державному музеї Тараса Шевченка.

Найвідоміша картина Шевченка створена за мотивами твору і теж називається «Катерина»(1842 р., олія). Полотно придбав багатий поміщик Тарнавський, пізніше – його нащадки, а зараз вона зберігається в Чернігівському історичному музеї. Художник зобразив молоду дівчину на тлі типового українського пейзажу. Сільська околиця з безкраїм степом, курінь, біля якого сидить селянин-ложкар, віддалік височить козацька могила з вітряком.

На вродливому обличчі юної Катерини – вираз глибокої образи, сорому і покірності. Її постать освітлена яскравим сонцем. На другому, затемненому, плані – спокусник-офіцер на коні. Злодійкувато оглядаючись, він пришпорює коня, щоб скоріше втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється її тяжкій долі: чарівна голівка опущена, припухлі губи тремтять, очі заплакані, почервонілі. Катерина ледь стримується, щоб не розридатися. Вона повільно йде, щоб приховати від людей свою ганьбу.

Художник відтворив найтрагічніший момент з життя Катерини –розлуку з коханим.

Навіщо ж тоді зображений на картині селянин-ложкар? Очевидно, Шевченко, крім власного, хотів показати і ставлення простих людей до трагедії дівчини-селянки. Співчутливим і розуміючим поглядом проводжає Катрю літній селянин, що набачився на віку всякого горя.

Звичайно, картина засвідчує,що творча манера молодого художника ще не зовсім переборола академічні традиції. Це відчувається у занадто яскравому колориті полотна, застиглих, ніби металевих стрічках на голові дівчини, в переобтяженій деталями композиції. Але у творі відчувається і яскравий талант художника.

У 40-х роках Шевченко зробив чудові малюнки до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» й оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка «Знахар». У цей же час він почав вивчати техніку гравірування на металі, шукав нових способів та прийомів зображення. 1843 року Тарас Григорович їде на Україну. Подорожує Чернігівщиною, Полтавщиною, Київщиною. Найбільшими живописними творами цього періоду є жанрові картини «Селянська родина», «На пасіці».

У цей період художник багато працює над портретами. Якщо раніше він виконував їх переважно аквареллю, то тепер малює олівцем (портрети Г.Лукомського, В.Закревського), олією (портрети Г.Закревського, П.Закревського). Уперше вдається до малювання пером і тушшю (Автопортрет 1843р.) На живописних портретах цього часу найбільше позначився вплив творчої манери К.Брюллова.

Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію «Мальовнича Україна» – альбом офортів, до якого тоді ж таки робив етюди з натури та ескізи. Митець хотів зобразити рідний край у малюнках, показати світові його красу, багату історію, оригінальні звичаї, щоб вдихнути в груди сучасників тугу за тою давньою Україною, щоб здригнулись їхні душі, щоб заболіло й запекло їм так само, як боліла йому й не давала спокою її прекрасна, але методично знищувана краса та історія.

Для цього він звертається не до живопису, а до графіки, зокрема до гравюри, якій найменше приділяли уваги в Академії мистецтв. Шевченко вважав гравюру найдемократичнішим видом мистецтва, доступним народові, адже з однієї гравірувальної дошки можна зробити до 100 відбитків. «Мальовничу Україну» Шевченко задумав видати технікою офорту. Та не вдалося митцеві здійснити свій задум. У 1844 році вийшло лише 6 аркушів і на цьому видання припинилося.

Найвідоміший офорт «Дари в Чигирині 1649 року» (1844р.) створено на історичну тему. У передпокої гетьманської світлиці зображено трьох послів сусідніх з Україною держав – Туреччини , Польщі, Росії – з дорогими подарунками, привезеними Богданові Хмельницькому. На варті біля входу до світлиці, де відбувається Рада, стоять козаки. Під картиною рукою художника вигравірувано пояснювальний текст українською та французькою мовами:

Із Цареграда, із Варшави і Москви прибували посли з великим дарами єднать Богдана і народ український, уже вольний і сильний. Султан, окроме великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвім хутрі, шталт княжой порфири, булаву і шаблю, одначе Рада (оприче славного Богуна) присудила єднать царя Московського.

Про тривожне очікування висновків козацької Ради свідчить і настрій послів. Ні стривожений турецький посланець з багатими дарами, ні польський, що насторожено сидить на лаві, не вірять в успіх своєї місії. Спокійний лише російський посол, що поважно розсівся у високому кріслі.

Офорт «Старости» (1844р.) зображує народний звичай сватання. Текст під ним розкриває зміст малюнка:

Покохавшись літо чи то два парубок з дівчиною, розпізнавши та уподобавши одне другого, парубок до дівчиненого батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамку, або самодіяльну хустинку.

Поява серії «Мальовнича Україна» знаменувала становлення в українському образотворчому мистецтві нового напряму – реалізму.

У березні 1845 року Шевченко закінчив Академію. Йому було надане офіційне звання вільного художника. Тарас одразу їде на Україну. У цей період (1845-1847 рр.)досягає апогею розквіт творчої снаги Шевченка, це могутній згусток енергії, яка втілилась у довершені малярські твори та блискучі поетичні рядки. Влітку, перебуваючи в с. Потік на Київщині, він намалював олівцем один із найкращих автопортретів, який подарував Н. Тарновській.

1845 року Шевченко був прийнятий в Археографічну комісію на посаду художника. Подорожуючи по Україні, він заносив олівцем, аквареллю, сепією у альбом види місцевості, чим-небудь позначені в трагічній історії, вцілілі від руйнації пам’ятки, храми, старосвітські будівлі, що були свідками колишніх днів, вважаючи, що пам’ятки такі ж документи минулого, як й архівні папери, але документи образні.

Мистецькі роботи Шевченка доповнюють багато в чому наші уявлення про його внутрішній світ у ці найважливіші роки, відзначені всією повнотою життя. Разом з листами, прозою він вводить нас у таємничу лабораторію, де народжувались його думки й почуття.

Альбом 1845-1847 років має 18 аркушів. За завданням Археографічної комісії Шевченко виїздив до Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської губерній, змальовував старовинні споруди, збирав про них історичні відомості, народні перекази, легенди. Збереглися його «Археологічні нотатки» із описами багатьох історичних пам’яток України.

«Густинь», «Вознесенський собор у Переяславі», «Михайлівська церква у Переяславі», «Андруші», «Мотрин монастир», «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові»

1846 року Шевченко, Сажин та Афанасьєв-Чужбинський винайняли квартиру в будинку чиновника І. Житницького на Козиному болоті у Києві (тут у 1927 р. було створено перший музей поета). Разом із М. Сажиним він задумує створити серію малюнків київських видів і видати альбом. Вони малювали Святу Софію, Михайлівський Золотоверхий собор, Андріївську церкву, Олександрівський костьол, Золоті ворота. Не всі малюнки з того нездійсненого задуму дійшли до нас (деякі відомі лише в репродукціях), але ті, що збереглися, відтворюють не лише історичні пам’ятки, а й атмосферу тогочасного Києва. На них бачимо сцени тодішнього життя: своєрідні київські двори та садиби; людей, що займаються своїми справами; жінок, які гуляють з дітьми на вулицях; прочан, ченців, жебраків біля храмів; статечних осіб, що проходжаються алеями Ботанічного саду; дітей, які бігають навколо.

Восени 1846 року Шевченко за дорученням Археографічної комісії побував у Почаєві й виконав тут акварельні малюнки: «Почаївська лавра з півдня», «Почаївська лавра з заходу».

Шевченко мав намір займатися викладацькою роботою. Восени 1846 року він подає заяву на заміщення вакантної посади вчителя малювання в Київському університеті. У лютому 1847 року міністерство народної освіти розпорядилося зарахувати його вчителем малювання «в виде опыта на один год». Та не довелось Шевченкові попрацювати в університеті: 5 квітня 1847 року його заарештували.

Першим відомим малюнком Шевченка, зробленим на засланні, був автопортрет у солдатському одязі: сповнені глибокого суму і водночас непокірності очі, горда пряма постава. У березні 1848 року поет одержав з України від Лизогуба скриньку з малярським приладдям, фарби й папір. Невимовну радість висловив Шевченко в листі до друга: «Не знаю, чи зраділа б так мала негодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши дарунок твій щирий».

11 травня 1848 року Шевченко вирушив з експедицією капітана-лейтенанта Бутакова до Аральськоо моря. Його взяли художником. Понад 100 малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції – пейзажі, жанрові сцени із життя місцевого населення. Улітку 1851 року на півострові Мангишлак працювала експедиція під керівництвом гірничого інженера О. Антипова. За проханням польських політв’язнів, друзів Шевченка, його було включено до складу експедиції. Вона тривала більше трьох місяців. Збереглося 57 робіт Шевченка, створених у цей період.

Серія «Байгуші» (1853р.) має викривальний, сатиричний характер. На передньому плані, на порозі будинку, зображено двох казахських хлопчиків-жебраків, напівголих, босих, нещасних. Старший, з торбою через плече, жалібно скривившись, простягає рученята – просить милостині. Менший стоїть поруч у величезному малахаї, тримає перед собою миску й серйозно, очікуючи милостині, дивиться вперед, певно, на господарів. На другому плані, за дітьми, художник зобразив себе в солдатському одязі, але не як стороннього глядача, а як учасника подій.

Перебуваючи на засланні, Тарас Григорович малював і пейзажі, передаючи на них неозору широчінь Казахстану, своє враження від цього краю. У 1850-х роках він створив низку прекрасних акварелей, на яких зобразив стихію казахського неба, його колір в різні пори року, навіть рух повітря, світлові ефекти. Завдяки вмілому доборові складної гами кольорів Шевченко майстерно відтворював на картинах суху безвітряну спеку чи холодну ніч, чисте, прозоре чи вологе або запилене повітря.

Минули роки. І от – 1859рік. Літо. Україна… Це та Україна. За якою тужив Шевченко цілих десять років. Ось ці майстерно виписані безмежжя українського степу із характерними домінантами – могилами, горами, курганами, а також невимовної чарівності, туги і печалі останні краєвиди, які Шевченко витворив на рідній землі: «У Корсуні», «У Лихвині», останній малюнок – «У Черкасах», де вдається Шевченкові зобразити меланхолійно-сумний образ рідої України: декілька старосвітських хат, чоловік, що простує. І цей напоєний сонцем і повітрям краєвид передає нам ту Україну, яку безмежно любив Тарас – Поет , Художник, Син.

Мистецький доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як море, став широкоплечо

Над віками, що упали в грузь.

Віку двадцять першого Предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 157 Харківської міської ради Харківської області

Шкільні заходи, присвячені творчості Т.Г.Шевченка